Храм св. Апостолів Петра і Павла (Свято-Георгіївський храм) 1897-98 рр., 1906 р., поч. ХХІ ст.

Коли у 1893 році 46-й Дніпровський піхотний полк розмістився у новозбудованих міських казармах, одразу виникла потреба спорудження храму для полкової церкви. Похідна полкова церква Св. Апостолів Петра та Павла була ровесницею полку та вела свою історію від 1775 року, вона супроводжувала полк під час наполеонівської війни 1812 року, російсько-турецьких війн 1828-1829 та 1877-1878 років та оборони Севастополя 1854-1855 років. Тривалий час полкова церква містилася у пристосованих казармених приміщеннях, під час походів – у звичайних наметах. Тепер, коли полк отримав гарне військове містечко, залишилося лише побудувати стаціонарний храм для полкової церкви. Завдяки зусиллям начальника штабу 12-ї піхотної дивізії Юргенса, до складу якої як раз й входив Дніпровський полк, командира полку Бойковського та полкового священика Образцова вдалося зібрати благодійні пожертви від всіх чинів полку та деяких цивільних проскурівчан, та розпочати на казарменому плацу будівництво храму. Будівництво провели у два етапи. На першому – побудували основне приміщення храму, яке було завершене та освячене у 1898 році та обійшлося у 18 тис. руб., причому церковних сум витратили лише 1307 руб. 89 коп., а всі решта – благодійні пожертви. На другому етапі – у 1906 році казенним коштом (10 тис. руб.) добудували дзвіницю. Храм вміщував 600 чоловік, мав чудовий внутрішній розпис, який виконали три солдати (колишні художники), а також гарного живопису одноярусний іконостас. Серед церковних реліквій були Св. Антиминс, освячений Київським митрополитом Гавриїлом у 1776 році та Св. Євангеліє видання 1775 року. Слід відзначити, що відкриття такого просторого полкового храму стало подією не лише для військових, але й для всіх православних проскурівчан. Справа в тому, що на той час Проскурів був доволі великим повітовим центром, мав у 1897 році населення майже 23 тисячі мешканців. Православних із того числа була третина (7.616), але у місті для їх потреб існував лише маломісткий собор Різдва Богородиці та зовсім маленька цвинтарна каплиця. Потребу побудови нового просторого собору місто власним коштом вирішити не могло, й тому, поява військового храму допомогла розрішити цю проблему. Церквам військового відомства при можливості дозволялось задовольняти духовні потреби не військових парафіян, а це означало, що частка проскурівчан отримала змогу вільно відвідувати полковий храм Св. Апостолів Петра і Павла 46-го Дніпровського полку.

Важки роки випробувань для храму настали після встановлення на Поділлі радянської влади. Від 1921 року територія військового містечка, відповідно й храм 46-го Дніпровського полку, перейшли у розпорядження Червонокозачої дивізії, що прибула на місце постійної дислокації до Проскурова. Зрозуміло, що в Червоній армії, яка виховувалася на принципах атеїзму, полкових священиків не було. Отож, полковий храм опинився у запустінні – за ним ніхто не доглядав, Богослужіння не проводилося. Проте, деякі солдати за власним бажанням приходити сюди на великі свята хоча би на декілька хвилин, аби помолитися. Згодом, командування дивізії вирішило припинити навіть таке відвідування храму, та почало навмисно організовувати на православні свята різноманітні навчання та польові виходи. Все було спрямоване на повне відсторонення людей від віри. Разом із тим, був відданий наказ розібрати дзвіницю, яка нібито “у випадку бойових дій може стати гарним орієнтиром для літаків та артилерії ворога, та демаскувати місце дислокації дивізії”.

Наприкінці 1920-х років у спустошеному приміщенні храму був влаштований склад військового майна. У повоєнні роки приміщення храму так й залишилося на території військового містечка та продовжувало використовуватися для господарських потреб військових. Від 1945 року тут хазяйнувала 31-а танкова дивізія, а з 1957 року – 17-а гвардійська Єнакієво-Дунайська орденів Червоного прапора й Суворова мотострілецька дивізія. Храм, перебуваючи на території військової частини перетворився на повну руїну…            Лише в 1995 році почалося відродження колишнього полкового храму під ім’ям Святого Георгія Побєдоносця.

С.Єсюнін

%d блогерам подобається це: